Закарпаття  має значну та глибоку історію. Той самий шлях пройшли суди нашого краю. Як всім нам відомо, в різні історичні етапи наш край входив до Чехословаччини (1920-1939), Угорщини (1939-1944) та у складі УРСР (1944-1991) - кожна з яких  мала своє бачення щодо роботи органів, які вершать правосуддя.

У складі Чехословацької республіки (1920-1939).

Чехословацька республіка за два десятиліття свого існування видала значну кількість юридичних приписів. Свідченням цьому був об'ємний "Збірник законів і постанов" за період 1918– 1939 pp., коли Українське Закарпаття перебувало у складі Чехословаччини.  Нові закони і правові норми приймали за ініціативою уряду. До того ж у своїй сукупності законодавство Чехословацької республіки не було принципово новим за своїм змістом. Кримінальні справи порушувалися і вирішувалися за австрійським кримінальним кодексом 1852 р., який поширював свою чинність і на Закарпаття як складову Чехословаччини.

У Чехословаччині, зокрема, і на Закарпатті судочинство здійснювали звичайні та спеціальні суди (якщо йшлося про кримінальні справи). Зазначимо, що Конституція ЧСР (1920 р.) передбачала можливість створення і надзвичайних судів, однак лише у випадках, що передбачені законом, і тільки на конкретно визначений період. Це виключало можливість тривалої діяльності надзвичайних судів.

Важливе значення в судовій системі Чехословаччини у 20–30-х роках XX ст. належало Найвищому, Найвищому адміністративному і Найвищому виборчому судам. Вони мали специфічну структуру і відповідні функціональні завдання.

У складі Угорщини (1939-1944).

Система загальних судів на Закарпатті 1939-1944рр. ґрунтовно досліджувалася вченим І.Мазурком. Судочинство здійснювали колегії при окружних кримінальних та цивільних судах, які були судами першої інстанції. Справи з тяжких злочинів, сімейні, службові та політичні справи розглядала судова палата як перша інстанція. Діяли також Апеляційний суд та Курія, які завжди були апеляційними інстанціями.

Судові палати були створені в Будапешті та в більшості комітатських центрів. Апеляційні суди охоплювали територію декількох судових палат, а вищим судовим форумом була Курія.

До категорії загальних судів належали також Суд головного мажордому, Біржовий суд, Компетенційний суд, Всеугорський суд з упорядкування землеволодінь та Адміністративний суд. Останній розглядав і виносив рішення з питань і по скаргах, пов’язаних із проведенням виборів. До нього могли звертатись органи самоврядування зі скаргами на рішення уряду про розпуск муніципальних комітетів.

В системі судочинства мали місце спеціалізація, апеляційний та касаційний процеси, принцип колегіальності.

За даними дослідника судових органів цього часу І. Мазурка, при названих судах діяли ще окремі суди: в сучасному розумінні – спеціалізовані колегії з розгляду певної категорії справ. Так, розпорядженням міністра правосуддя, починаючи з 1 травня 1942р. при Мукачівському королівському окружному суді створювався суд для малолітніх. Такий самий суд існував в Ужгороді, а з 1 червня 1943р. утворювався суд для неповнолітніх при королівських окружних судах в Іршаві.

На території Підкарпаття також були утворені «лихварські» суди, які розглядали злочини чи проступки, пов’язані з підняттям цін, а також такі, що загрожували інтересам громадського порядку. Справи в них розглядалися одноособово при умові, що покарання не могло бути тяжчим, ніж один рік позбавлення волі, отож з огляду на захист звинуваченого подальше розслідування не треба було проводити.

У складі УРСР ( 1944-1991).

Декретом № 22, виданим 18 грудня 1944 р., при Народній Раді був заснований спеціальний суд Закарпатської України для боротьби з ворожими елементами, які намагалися не допустити возз'єднання Закарпаття з Україною. Суд мав право застосовувати тюремне ув'язнення до 20 років, або навіть розстріл. Щодо останнього, то він набував чинності тільки після затвердження Народною Радою.

Основними завданнями суду було:

• здійснювати охорону нових демократичних порядків;
• вести боротьбу з державними злочинами, які вважалися найбільш небезпечними для народного демократичного ладу.

Цим декретом були позбавлені чинності всі закони і розпорядження, які діяли на Закарпатті до встановлення народної влади.

Спеціальний суд складався з обраних Народною Радою голови, заступника голови і членів суду. Його вироки вважалися остаточними, але смертні вироки потребували затвердження Народною Радою.

Спеціальний Суд ставав окремою колегією Вищого Народного Суду Закарпатської України, що розглядав кримінальні справи як суд першої інстанції стосовно «зрадників» народу.

Перший вирок спеціального суду про розстріл був винесений у справі Г. Ференца, який в 1939 р. брав участь в окупації краю угорсько- фашистськими військами, був членом угорської терористичної організації "Рондьошгарди" та агентом угорської розвідки, а після звільнення Закарпаття восени 1944 р. залишився у Мукачевому для проведення підривної діяльності.

На підставі декрету № 33, виданому 12 січня 1945 р., у всіх адміністративних округах і містах Закарпаття були створені народні суди – основна ланка судової системи краю.

Вони обиралися відповідними народними комітетами і затверджувалися Народною Радою строком на три роки. Як цивільні, так і кримінальні справи розглядалися колегіально, за участю народних засідателів, що як новий демократичний принцип організації дійсно народного суду мало надзвичайно велике значення. Вищу судову інстанцію – Вищий народний суд – обирала Народна Рада.

Народні суди виступали основною ланкою судової системи Закарпатської України та діяли у всіх адміністративних округах та містах Закарпаття.

Порядок діяльності народних судів регулювався Тимчасовою інструкцією у цивільних справах і Тимчасовою інструкцією у кримінальних справах. Обидві інструкції були затверджені Народною Радою 22 січня 1945 і на той час заміняли процесуальні кодекси.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22.01.1946, затвердженим Указом Президії Верховної ради СРСР від 22.01.1946, у складі Української РСР було утворено Закарпатську  область.

Урядовий орган  Народної Ради Закарпатської  України – «Вісник НРЗУ» в  січні 1946 року повідомляв, що « Голова НРЗУ назначив Василя Русина головою, Михайла Калинова заступником голови, Михайла Кампова секретарем, Олексу Логойду і Івана Леднея членами Спеціального Суду Закарпатської України».  

Враховуючи те, що Спеціальний суд ввійшов до складу Вищого Народного суду  як окрема категорія, то  Голова Спеціального суду Русин Василь Павлович одночасно був і Головою Вищого Народного суду.

У 1946 році Спеціальний Суд Закарпатської  України  отримав статус Закарпатського обласного суду.  Русин В.П. займав посаду голови суду   з 1945 року по 1952 рік.  

30 січня 1949 р. уперше відповідно до Конституції УРСР (ст. 108) і Закону РСР про судоустрій 1938 р. відбувалися вибори народних судів громадянами на основі загального, прямого та рівного права при таємному голосуванні. Порядок виборів детально визначався у Положенні про вибори народних судів від 10 жовтня 1948 р. Народні судді та народні засідателі обиралися на три роки. Для кандидатів установлювався віковий ценз 23 роки.

В період незалежності.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» від 21.06.2001р., наказу Міністерства юстиції України №792 від 03.10.2001р. та наказу голови Закарпатського обласного суду №132 від 19.10.2001 р. Закарпатський обласний суд набув статусу Апеляційного суду Закарпатської області.

25 червня 2018 року на виконання Указу Президента «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року №452/2017  було зареєстровано Закарпатський апеляційний суд. 

Очільники суду на протязі його становлення.

1945-1952 – Русин В.П.  – голова Спеціального суду Закарпатської України;

1953-1956 – Мартин Ю.В. – голова Закарпатського обласного суду;

1956-1971 – Гіріц Л.А. - голова Закарпатського обласного суду;

1971-1976 – Мартин Ю.В. - голова Закарпатського обласного суду;

1976-1996 – Лендєл І.В.  - голова Закарпатського обласного суду;

1996-2006 – Стрижак А.А.  - голова Закарпатського обласного суду а з 2001 року голова Апеляційного суду Закарпатської області;

2006-2012 – Демченко С.М. - голова Апеляційного суду Закарпатської області;

2012-2015 – Крегул М.М. - голова Апеляційного суду Закарпатської області;     

2015-2016 – Дроботя В.В.- голова Апеляційного суду Закарпатської області;

2016- Фазикош Г.В. - голова Апеляційного суду Закарпатської області а з 2018 року голова Закарпатського апеляційного суду.